Офіційний сайт Запорізької районноі державної адміністраціі

Розділи

Корисні посилання

Календар

« Серпень 2020 »
Пн   3 10 17 24 31
Вт   4 11 18 25  
Ср   5 12 19 26  
Чт   6 13 20 27  
Пт   7 14 21 28  
Сб 1 8 15 22 29  
Нд 2 9 16 23 30  

Пошук

Балабинська селищна рада

Балабинська селищна рада

Орган місцевого самоврядування — Балабинська селищна рада Запорізького району Запорізької області. Очолює її селищний голова – Сосуновський Володимир Сергійович.
Селище Балабине. Місце, де знаходиться селище Балабине, пригадується в документах ще на початку ХVІІІ століття. Тоді тут був Запорозький зимовник і церква, яка була відкрита в 1777 році на день релігійного свята Петра і Павла, тому назвали село Петрівка.
У 1805 році царський уряд наділив генерал-майору Балабину 13 тисяч десятин землі. Від чого і походить подальша назва Балабино-Петровськ. Першими жителями були кріпаки з Полтавської та Харківської губерній, було 272 сім’ї і разом із запоріжцями, які працювали на Хортицькій верфі, будували човни.
З 1815 року землі переходили з рук в руки спочатку графу Бутурліну, а потім графу Строганову. Петрівка поступово розорювалась. У 1859 році було лише 85 дворів. Ненабагато покращало життя людей на початку 70-х років ХVІІІ століття. Коли почали будувати Лозово-Олександрівську й Олександрівсько - Мелітопольську залізницю, де працювало багато мешканців села.
Поблизу старої школи було побудовано будинок, в якому до скасування кріпосного права жив управляючий. Після скасування кріпосного права графський маєток було перенесено ближче до теперішньої дослідної станції, де і зараз той будинок існує для зберігання овочів і фруктів. На місці розташування старої школи з 1859 року працювала церковно-приходська школа, в якій навчалося 28 учнів: діти купців, попів та заможних селян.
Після земельної Реформи 1861 року граф Строганов продав частину землі в общину, яка здавала її в оренду селянам, але становище для селян не покращало. Кожен селянин мусив сплатити великий викуп, обробляти своїм тяглом і реманентом поміщицькі землі та ще й віддавати половину врожаю, знятого з орендованої землі. Заможних селян було мало, більшість селянських родин були малоземельними, а тому багато молоді йшло працювати на Катеринівські залізничні майстерні в місті Олександрівськ, а також на завод сільськогосподарського машинобудування, власником якого був німець Кооп, але тут селян чекала не найкраща доля. Працювали по 14-15 годин на найтяжчих ділянках виробництва, платили за день по 40-50 копійок. Злиденне життя посилювало прагнення робітників до боротьби.
Перед Першою світовою війною у Петрівці було 247 дворів, де проживало 884 чоловіків і 298 жінок. Село було невеликим і вбогим: хатки були вкриті соломою і рогозом, вузькі та криві вулиці, не було зелених насаджень, а тому село було непривабливим. Тільки деякі заможні селяни мали добротні цегляні будинки, вкриті черепицею, сади. Бідняцтво мало клаптик землі для вирощування овочів та зернових культур. Селянські сім'ї були великими, здебільшого складалися з 10-12 чоловік, жили вони в тісних і брудних кімнатах з маленькими вікнами та земляної підлогою, освітлювали житло каганцями. Злидні, темрява, релігійні забобони були долею трудящих Петрівки. Медичної служби не було, люди лікувалися народними методами, часто зверталися за допомогою до жінок-знахарок.
Освіта теж була привілеєм для багатих. До 1900 року діяла тільки одна церковно-приходська школа, де вчителі навчали дітей по 50 годин. З 1903-1904 роки діяла чотирикласна Земська школа, в якій навчалися лише хлопчики, а дівчат не пускали вчитися - їх навчали веденню домашнього господарства. Переважна більшість петрівців залишалася неписьменними.
Важливе місце в житті селян займала церква, що височіла в центрі села, де тепер знаходиться будинок культури, вона мала 118 десятин землі.
З початком Першої світової війни 1914 року в розпал польових робіт силою забирали на фронт чоловіків Петрівського господарства, в основному - бідняків і середняків. У селі налічувалось 1893 жителя. Два роки кривавої війни викликали значне зубожіння людей, на цей час у Петрівці було лише 48 коней і 114 корів. Насувася голод, і селяни радо зустріли звістку про Лютневу революцію.
З 1917 року селище називали Балабине. У жовтні 1920 року встановилася Радянська влада, з 1921 року почала діяти земельна комісія, яка займалася практичним здійсненням Декрету про Землю. Кожний житель Балабине одержав по дві десятини землі. Влітку комітет нараховував 15 батрацьких родин. У селі був створений ЛІКНЕП, санітарна комісія й міліція. У 1925 році сільське господарство досягло довоєнного рівня, в цей час проживало 1780 осіб, була одна крамниця, два вітряні млини, фельдшерський пункт. У 1925 році була обрана селищна рада. Відкрита трудова школа для дітей. У 1929-30 роках всі товариства об'єдналися в колгосп імені «90 Уральського полку», з 1930 по 1941 роки колгосп був економічно сильний, одним із передових по області.
Мирна праця була перервана розбійним нападом гітлерівської Німеччини на нашу Батьківщину. 4 жовтня фашисти окупували нашу область, фашистами було розграбовано колгосп, знищено багато особистого майна громадян на суму більше сорока мільйонів карбованців.
У жовтні 1942 року з ініціативи 16-річної комсомолки Майї Самсики створено групу молодих патріотів, які створили групу за «Радянську Україну». 14 жовтня 1943 року селище Балабине було визволене підрозділом 61-ї Стрілецької дивізії Південно-Західного фронту. У бою за селище Балабине загинуло 130 солдат Радянської армії. На братській могилі встановлено пам'ятник у 1956 році. А в 1975 році для загиблих односельчан були встановлені меморіальні дошки з написами прізвищ, усього 190 чоловік. Про подвиг молодих патріотів згадується в книзі «Грім під Запоріжжям» П.Ребра, «Безсмертя юних» М.Ткача. Андрій Ковтун, наш місцевий поет, написав вірш «Балабинским подпольщикам».

Карта району


Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International

закрыть

Шрифт: [большой] [маленький]

Контраст: [белый] [синий] [зеленый] [черный]

[Сбросить настройки]