Офіційний сайт Запорізької районноі державної адміністраціі

Розділи

Календар

« Грудень 2021 »
Пн   6 13 20 27
Вт   7 14 21 28
Ср 1 8 15 22 29
Чт 2 9 16 23 30
Пт 3 10 17 24 31
Сб 4 11 18 25  
Нд 5 12 19 26  

Пошук

Комишуваська селищна територіальна громада

Орган місцевого самоврядування – Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області. Очолює її селищний голова – Карапетян Юрій Володимирович.
Комишуваська об’єднана територіальна громада була утворена 09 серпня 2016 року. До складу входить адміністративний центр у смт. Комишуваха і сім старостинських округів: Зарічненський, Новоіванівський, Новотавричеський, Новотроїцький, Новояковлівський, Щасливський, Яснополянський - всього тридцять населених пунктів.
Центром Комишуваської громади є селище міського типу – Комишуваха. Селище розташоване в глибокій долині, по обидва береги річки Конки та її притоки Комишуватки (звідси і назва населеного пункту). Відстань від районного центру — 31 км. На околиці селища є залізнична станція Фісаки (на лінії Запоріжжя—Пологи). Комишуваху перетинає шосейний шлях.
Поблизу селища виявлено чимало корисних копалин, які мають промислове значення. Зокрема, тут залягають великі шари залізної руди, а також марганцеві руди, буре вугілля, каоліни, білі кварцові піски, вапняки й граніти.
Навколо Комишувахи розташовано багато курганів — свідків давнього заселення людиною придніпровських степів. Біля одного з них знайдено кам’яну coкиру-молот доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Збереглися руїни Микитської фортеці, яка належала до Дніпровської укріпленої лінії. У 1770 році, під час будівництва цієї фортеці, за 4 версти від неї засновано солдатську слобідку Павлівку (вона ж Комишуваха). Спочатку тут спорудили казарми, а потім — землянки, де мешкали майстрові та рекрутські сім’ї. Уже в першій рік поселяни пережили жахливу моровицю, а через 3 роки — епідемію чуми, занесену сюди з Туреччини. Населення слобідки, рятуючись від наглої смерті, залишало свої домівки і тікало в степ.
Після ліквідації 1775 року Запорізької Січі в Комишувасі оселилося кілька сімей запорізьких козаків. Згодом сюди почали прибувати кріпаки-втікачі, а також державні селяни. Уже з самого початку давалася взнаки значна майнова нерівність. Хліборобство тут розвивалося повільно, переважало скотарство. Жителі розводили худобу і коней, займалися різними промислами. Багатії мали промислові підприємства — каменоломні, млини, олійниці, тощо
Перша світова війна згубно вплинула на селянські господарства. З Комишувахи до армії було мобілізовано 48 відсотків працездатних чоловіків. Кількість коней та робочої худоби внаслідок реквізицій скоротилася майже наполовину. Селяни все менше засівали землі, все це призводило до розорення і зубожіння не тільки бідняків, а й середняків.
24 січня 1921 року на загальних зборах громадян Комишувахи було обрано сільську, а 27 січня — волосну Ради. Головою сільвиконкому став П. О. Табарний. Депутати Ради організували виконання продразверстки, обладнали і відкрили бібліотеку з читальнею. Було створено сільське споживче товариство, яке постачало біднякам потрібні товари за зниженими цінами.
Переломним у житті селян став 1929 рік. В селі організовано 2 колгоспи — ім. Ворошилова та ім. Сталіна. Колгоспний лад рік у рік зміцнювався.
3 жовтня 1941 року гітлерівці захопили Комишуваху. У центрі села, на подвір’ї колгоспу, вони створили концтабір, де тримали полонених.
19 вересня 1943 року Комишуваху визволили від окупантів. Військкомат за допомогою червоних слідопитів з’ясував прізвища 123 загиблих радянських воїнів, їх імена викарбувані на меморіальній дошці обеліска, встановленого на братській могилі.
У березні 1945 року село стало центром новоутвореного Комишуваського району.
У 1950 році здійснено укрупнення колгоспів сільради: 4 артілі об’єдналися в 2. На цей час майже повністю було відроджене і село. Почав діяти райпромкомбінат, який мав швейну, взуттєву, гончарну, слюсарну та інші майстерні.
У 1957 році Комишуваха стала селищем міського типу. У 1963 році, після ліквідації Комишуваського району, селище увійшло до складу Оріхівського району, а у 2021 році, після укрупнення районів, – до складу Запорізькго району.
Селище Зарічне, центр Зарічненського старостинського округу.
До 1770 року землі села відносились до володінь Кримського ханства. Для забезпечення безпеки своїх кордонів від набігів кримських татар і турецьких військ за наказом Катерини ІІ у 1770 року на правому березі річки Конки було зведено ряд кріпостей, які ввійшли в дніпровську укріплену лінію.
На правому березі річки Конки була зведена Нікітська фортеця, біля якої розкинулось село Димитрове.
До 1930 року землі села Димитрове були сінокосами і входили в радгосп “Оріхівський”.
А у 1934 році було засновано радгосп “Димитрівський” тваринницького напрямку. В радгоспі займалися вирощуванням свиней, корів, коней, курей. Першим директором був призначений Березовський Федір Корнійович.
У 2016 році село Димитрово стало селищем та було переіменовано на Зарічне.
Село Новоіванівка, центр Новоіванівського старостинського округу.
Як свідчить історія, восени 1865 року в день Івана Богослова із села Жеребець (Кірово) прибули члени із 80 родин на Велику Комишуваську балку. Священник відправив службу на місці поселення і дав назву селу – Новоіванівка. Але при тяжкому фінансовому становищі селяни змогли побудувати восени тільки 4 землянки, а весною 1866 року переселилися ще 76 селянських родин.
В кінці 1917- початку 1918 років йшла боротьба за встановлення радянської влади. В січні 1918 року в Новоіванівці було створено революційний комітет, головою якого був Грабко Левко Іванович, а восени1918 року була створена сільська рада. Цей період для села був дуже важким – неодноразово мінялась влада, неодноразово відбиралась земля у селян. Через Новоіванівку пройшли німецькі загарбники, денікінська кіннота, махновці. Від рук махновіцв загинули голова сільської ради Коломієць Петро Гнатович і замісник голови Іванченко Аріон Єгорович.
У 1927 році почали створюватися товариства по спільній обробці землі. Їх налічувалось 11 товариств. В 1929 році в Новоіванівці утворився колгосп ім..Карла Маркса, в 1930 році із 4 товариств спільної обробки землі утворився колгосп імені Леніна , який діяв до 2000 року. Колгосп імені Леніна в 1958 році був учасником сільськогосподарської виставки в Москві і одержав Медаль Виставкому за високі досягнення у вирощуванні зернових, соняшнику, овочів і фруктів, за високі надої молока.
В роки Великої Вітчизняної війни на фронт пішло 230 чоловік, 154 із них не повернулося, до Німеччини було вигнано 45 хлопців та дівчат, 4 з них не повернулося.
В селі Новоіванівка у братній могилі поховано 33 солдати, які загинули при визволенні села , 15 із них – невідомі.
Селище Новотавричеське, центр Новотавричеського старостинського округу.
Колишній хутір Ново-тавричеськ прийняв перших поселенців наприкінці ХІХ століття. До революції 1917 року Новотавричеське було центральною садибою пана Мацка А.П. Після жовтневої революції селяни обробляли землю самостійно, а в 1924 році загальними зборами громади прийнято рішення про утворення сільськогосподарської артілі. В 1928 році був створений радгосп «Запорожець», який в подальшому реорганізований в радгосп ім. Калініна.
22 вересня вважається днем визволення від німецько-фашистських загарбників.
Село Новотроїцьке, центр Новотроїцького старостинського округу.
Село Новотроїцьке утворене в 1870 році на широких степових просторах, вихідцями із села Жеребець ( нині Кірово). Назва Новотроїцьке походить від слова «троїця» так, як село рахувалося третім хутором відділеним від села Жеребець. Вищим виконавчим органом була сільська управа. В 1905 році спалахнули бунти, насувалася буржуазно-демократична революція.
В 1917 році революційну діяльність в селі Новотроїцьке проводив Щербина Павло Ісакович. Він організував добровольців в Червону Гвардію (20 чоловік), яка організувалася в м. Запоріжжя.
В 1920році в село заходив загін Червоної Армії «Камишенський полк» з С.М.Будьонний, полк проводив мобілізацію коней.
Світова та громадянська війна зруйнувала господарство, село збідніло, земля селян погано оброблялася, розпочався голод.
На початку Великої Вітчизняної війни 1941року 117 жителів стали до лав захисників. 3 жовтня 1941року село Новотроїцьке було окуповане німецькими фашистами. У вересні 1943 року село визволено від ворогів Радянською Армією.
Після війни трудівники села приступили до мирної праці, швидким темпом зросла економіка села, придбано автомашину, закуплено коней, сільськогосподарський інвентар.
В 1950 році утворено колгосп ім. Кірова. в селі працювала школа, сільський клуб, магазин, дитячі ясла.
Село Новояковлівка, центр Новояковлівського старостинського округу.
Село Новояковлівка засновано переселенцями із Пирятинського та Прилуцького повітів Полтавської губернії в 1861році. Назву одержало від однойменного села Яковлево. В 1900 році село прикрасила церква, а при церкві розпочала роботу церковно-приходська школа. Після ліквідації кріпосного права в розвитку села значну роль відіграли земства. Вони відкривали і утримували початкові школи. В 20-х роках в селі було побудовано земську школу.
Радянська влада встановлена з січня 1918 року. З квітня по грудень 1918 року село окупували німецько-австрійські загарбники. В 1919 році відбулися зіткнення з денікінською армією. Денікінці по звірячому розправилися з сільським головою Остахом А.І. В пам’ять про нього біля Новояковлівської школи стоїть обеліск. В січні 1920 року 45-а дивізія 14-ої армії визволили село від ворога.
В 1921 році знову встановлена Радянська влада, яку очолив сільський голова Чужко П.С. В цьому ж році заснована сільськогосподарська артіль ім. Леніна (початкова назва „Свобода”).
З початком Великої Вітчизняної війни колгоспники передали всю техніку військовим частинам Радянської Армії. На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Батьківщину 269 новояковлівців.За подвиги у Великій Вітчизняній війні 98 односельчан нагороджено орденами та медалями.
Після звільнення, село було майже повністю зруйновано. Залишилося 6 домів. Завдяки наполегливості тодішнього голови колгоспу Худася Сергія Свиридовича та жителів, село було відбудоване.
Село Щасливе, центр Щасливського старостинського округу.
Село Щасливе утворилося в 1840 році. Селян, які не корилися пану, виселяли на берег гнилої балки. Тому спочатку село мало назву Висилки.
Переселенці добре знали ціну землі і залишалися жити назавжди.
В 1860 році було відкрито першу церковно-приходську школу.
В 1920 році в селі було обрано комітет незалежних селян (голова Прилуцький В.Є.)
В 1929 році на території села створено комуну.
На початку Великої вітчизняної війни стало до лав захисників 127 чоловік.
3 жовтня 1941 року німці захопили село. Окупація продовжувалася до 20.09.1943 року.
Село Ясна Поляна, центр Яснополянського старостинського округу.
Село Ясна Поляна засноване в 1837 році вихідцями із села Жеребець (нині Кірове). До 1964 року називалось Копані..
З 1876 року по 1892 рік в селі діяла церковно-приходська школа, яка була найпершим навчальним закладом в селі. У 1888 році на кошти заможних селян була відкрита земська школа на два класи, відділені дерев’яною перегородкою. Після 1917 року, в часи лікбезу, відкрили п’ятий клас . У 1934 році в селі була відкрита семирічна школа, до якої входили учні кількох сільрад (Новотроїцької, Вільнянської).
В тридцяті роки почалась колективізація. В селі Копані були створені три колгоспи: «Маяк», «Червоний Прапор» і «Піонер».
Почалася Велика Вітчизняна війна. На фронт із села Копані пішло близько чотирьохсот земляків. В листопаді 1941 року село було тимчасово окуповане німецько-фашистськими загарбниками. Не повернулося з війни 162 чоловіка
Після голодомору в 1947 році, коли село було спустошене наполовину, люди почали переселятися з хуторів Ясний та Отрішки в село Копані. Село поступово стало розвиватись. Селяни займались в основному хліборобством та скотарством. Село Копані перейменували в село Ясна Поляна.

Детальніше про Громаду за посиланням: http://komish-gromada.gov.ua/

Карта району


Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International

закрыть

Шрифт: [большой] [маленький]

Контраст: [белый] [синий] [зеленый] [черный]

[Сбросить настройки]