Офіційний сайт Запорізької районноі державної адміністраціі

Розділи

Календар

« Березень 2024 »
Пн   4 11 18 25
Вт   5 12 19 26
Ср   6 13 20 27
Чт   7 14 21 28
Пт 1 8 15 22 29
Сб 2 9 16 23 30
Нд 3 10 17 24 31

Пошук

«Запорізькому району – 80»

Село Григорівка

Село Григорівка - населений пункт на правому березі річки Конки у восьми кілометрах від місця її впадіння у Каховське водосховище.
Село засноване на місці старовинного козацького зимівника Самарської паланки. Після зруйнування Запорозької Січі колишні козаки заснували «государеву слободу» Кінську, вона ж Кінсьководівка. При розподілі земель Запорозьких вольностей Кінсьководівка віддана Катериною ІІ в рангову дачу князю Григорію Олександровичу Потьомкіну, а він згодом передав землі, слободу і людей своїй племінниці графині К. В. Скавронській. Катерина Скавронська перейменувала Кінсьководівку в знак вдячності своєму дядькові на Григорівку.
З введенням на колишніх землях Війська Запорозького єдиного для Російської імперії адміністративно-територіального поділу Григорівка віднесена до Олександрівського повіту Катеринославської губернії та стала центром Григорівської волості, до складу якої входили також села Велика Катеринівка (Кушугумівка), Мала Катеринівка (Краснокутівка) та Юліївка.
За переписом 1886 року у селі Григорівка налічувалось 190 дворів, 1135 жителів. У Григорівці знаходилось волосне правління, церква, лікарня, три лавки, трактир, чотири рази на рік збирались ярмарки.
Революційні події 1905-1907 років викликали селянські заворушення у Григорівці. Через відмову у зниженні орендної плати за землю селяни вчинили підпали у панському маєтку. Радянська влада була встановлена в селі Григорівка у грудні 1917 року.
На фронтах Другої світової війни захищали Батьківщину 207 жителів села Григорівки, з них 59 були нагороджені орденами і медалями за бойові заслуги. 96 григорівців віддали своє життя, наближаючи Перемогу, 315 радянських воїнів загинули в боях за звільнення села від німецьких загарбників.
У селі Григорівка знаходилась центральна садиба радгоспу «Шлях Леніна», який спеціалізувався на виробництві молока і вирощуванні овочів та зернових культур. На території першого відділення радгоспу працював консервний завод, майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки, табір праці та відпочинку.
У 1980 році в Григорівці збудована нова середня школа, у 1987 році — будинок культури, який на даний момент потребує капітального ремонту.
Привертають увагу до села унікальні природні об'єкти, розташовані поблизу Григорівки. Савур-Могила — пагорб між селами Григорівка і Юліївка висотою 51 метр з пласкою, бідною на рослинність вершиою. Звідси друга його назва — Лиса гора. Пагорб утворений осадочними породами — вапняками і піщаниками. Савур-Могила справляє враження міцного укріплення, а її правильна форма та тераса по периметру наштовхує на думку, що людина довершила те, що розпочала природа. Серед істориків та краєзнавців поширена думка, що битва руських дружин з монголо-татарами відбулась на кам'янистому березі річки Конки поблизу Савур-Могили.
Поряд з Григорівкою на березі Конки розкинулось заповідне урочище Пристіни, де поряд з лісовою дорогою знаходиться водойма з прозорою, блакитного відтінку, завжди холодною водою, відома як Панське озеро. За легендою князь Потьомкін, коли став господарем цих земель, наказав спорудити озеро за формою сліду від свого чобота, тільки в 200 разів більше.
Археологічні дослвдження курганів періоду від енеоліту до пізнього середньовіччя свідчать, що люди здавна оселялись в місцевості на берегах Конки.

Село Веселянка - населений пункт на лівому березі річки Конки, яка служила природним кордоном між землями Запорозьких Вольностей та Кримського ханства, а пізніше між територією Катеринославської і Таврійської губерній.
Після скасування кріпосного права у 1861 році згідно з Положенням про впровадження громадського управління сільських обивателів у Веселянці було створене сільське управління, яке було виконавчим органом Веселянського сільського сходу. Сільський сход був розпорядчим органом сільської громади у справах переділу громадської землі, розподілу податків і повинностей, призначення опікунів, у вирішення дрібних карних справ.
У другій половині ХІХ століття село Веселянка було центром Веселянської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії, до якої входили також села Хитрівка (в межах сучасного селища Комишуваха Оріхівського району Запорізької області) та Царицин Кут (тепер селище Приморське Василівського району Запорізької області). За даними статистики на 1886 рік воно налічувало 208 дворів, 1159 жителів. В селі знаходились волосне правління, школа, лавка, цегельний завод . На території села Веселянки був розташований маєток Веселе, який належав родині Канкриних, у власності яких крім того знаходились землі Григорівки, Малої Катеринівки, Царицина Кута.
Канкрини – російський графський рід, занесений до V частини родовідної книги Катеринославської та дворянської матрикули Курляндської та Ліфляндської губерній. Найбільш відомим з роду Канкриних був Єгор Францевич Канкрин, який з 1823 по 1844 рік займав посаду міністра фінансів Росії. Обдарований видатним розумом, впертий і категоричний, він, за спогадами сучасників «никогда не выходил из прежней простоты своей жизни, гуманность и простота проглядывали через каждое его движение. Наружность его непривлекательна, но скромность жизни была поразительна».
Великий внесок в розвиток краю зробив Іван Вікторович Канкрин – онук Єгора Францевича Канкрина. І.В. Канкрин відомий своєю благочинною діяльністю в Мелітопольському повіті Таврійської губернії та Олександрівському повіті Катеринославської губернії, почесний громадянин міста Олександрівська, почесний член Олександрівської опікунської ради, почесний мировий суддя Олександрівського повіту, засновник і опікун Олександрівського механіко-технічного училища.
Веселянський сільський сход виступив ініціатором будівництва церкви та школи у селі Веселянка. З цією метою було обрано комітети по будівництву, в обох випадках очолені І.В. Канкриним, який «всегда сочуственно относился к нуждам и добрым предначатиям» селян. У фондах Державного архіву Запорізької області зберігається угода від 13 квітня 1893 року, укладена церковно-будівельним комітетом (граф Іван Віктрович Канкрин – голова, священник Дмитро Пантелеймонович Добовольський, селяни села Веселянки Степан Григорович Олійник, Павло Федорович Журавель, Василь Антонович Зозуля, Юхим Петрович Вовк, Маркел Антонович Зозуля) з оріхівським купцем другої гільдії Іваном Єгоровичем Гутниковим, за яким «И. Гутников договорился выстроить для общества крестьян деревни Веселянка в названной же деревне церковь и сторожевой дом согласно проекту и смете, составленным архитектором Дорошенко...».
У 1882 році прийняла своїх перших учнів Веселянська школа, а в 1899 році розпочалось будівництво народного училища (тип початкової школи). У 1901 році народне училище № 29 вже функціонує. У документах того часу зустрічається також під назвою. «нова школа».
Населення Веселянської волості тривалий час залишалося без медичної допомоги, тому що Василівська лікарня, віддалена на 30 верст, не могла задовольнити потреб місцевих селян. Тільки у випадку крайньої необхідності медична допомога селянам надавалась Олександрівською земською лікарнею. Граф Канкрин влаштовував тяжко хворих селян Веселянської волості в лікарню під виглядом своїх службовців.
У 1902 році розпочато будівництво Веселянської земської лікарні на половину коштів Мелітопольського повітового земства, другу половину витрат взяв на себе граф І.В. Канкрин. За умови, що з Веселянської волостї буде утворена особлива лікарська дільниця з лікарнею не менш як на 12 ліжок, він взяв на себе наступні зобов’язання:
1. На протязі двох років, починаючи з 1903 року надати в розпорядження Мелітопольської земської управи двісті тисяч штук цегли.
2. Надати право випалювати вапно із каменю на Хитрівських полях для потреб будівництва лікарні в селі Веселянка. 3. На протязі двох років вносити в Мелітопольську повітову земську управу по дві тисячі рублів на рік в додаток до коштів, асигнованих земством на будівництво лікарні.
4. 'Лікар повинен бути призначеним до початку будівництва лікарні, щоб воно проводилось під його наглядом.
Селяни Веселянської волості брали на себе зобов’язання по доставці будівельних матеріалів, а саме лісу, каменю під фундамент, вугілля, піску, заліза для покрівлі, із станції Канкринівка Севастопольської залізниці або з міста Олександрівська до місця будівництва. Доставка повинна відбуватися у вільний від польових робіт час в попередньо визначені терміни. Нині в приміщеннях земської лікарні розташована Запорізька обласна туберкульозна лікарня.
В родовому маєтку І.В. Канкрина Веселе був збудований чудовий палац, який зруйнували в роки революції. На його місці на околиці села ще до недавнього часу можна було знайти уламки цегли та фрагменти мозаїки.
У 1912 році у селі Веселянка нараховувалось 166 домовласників, право приймати участь у сільському сході мали 318 чоловік.
В роки Першої світової війни в діючу армію прийнято за призовом 97 та за мобілізацією 179 мешканців села, з них десять загинули на фронтах, один пропав без вісті.

 



Середа, 21 Листопада 2018 12:27 | Переглядів: 2132

Карта району


Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International

закрыть

Шрифт: [большой] [маленький]

Контраст: [белый] [синий] [зеленый] [черный]

[Сбросить настройки]