Новини
ТАЛАНОВИТА ЛЮДИНА, ЯКУ ШАНУЄМО І ЛЮБИМО…
Запорізький край справедливо можна назвати благословенним на розквіт пісенної та поетичної творчості.
Особливої уваги заслуговує розповідь про вчителя-пенсіонера Максимівського навчально-виховного комплексу Михайло-Лукашівської сільської ради Запорізької області, відмінника освіти України, поета-пісняра, козацького полковника, члена Запорізької міської організації композиторів та спілки гумористів «Весела Січ» Володимира Миколайовича БАЙДУКОВА.
Він народився 17 лютого 1950 року в місті Лабинськ Краснодарського краю, а з 1955 року проживає в Україні. За своє життя він змінив багато професій: після 8-річки здобув професію тракториста-машиніста широкого профілю, згодом – водія-професіонала; строкову службу проходив в ракетних військах стратегічного призначення в якості командира відділення і соліста ансамблю пісні і танцю дивізії. Вже там почав писати пісні та вірші.
Після закінчення курсів хормейстерів та баяністів при Запорізькому музичному училищі остаточно вирішив пов’язати своє життя із творчістю: працював художнім керівником сільського будинку культури, а потім – його директором. Більше 18 років Володимир Миколайович пропрацював учителем музики в Максимівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, одночасно виступаючи як автор пісень і акомпаніатор при вокальному ансамблі «Зоряниця». Під створений ним шедевр «Школо, прощай!», який став гімном села Максимівка, попрощалося зі шкільними роками не одне покоління випускників.
Його пісні – це відверта сповідь, це щира розповідь про щоденні людські клопоти, справи, віхи життя, це органічне, нерозривне поєднання простої, але виразної мелодії та доброго поетичного слова. У музичному реєстрі Володимира Миколайовича пісні різного плану. І завжди на першому місці пісня про рідне село, про Максимівку!
Коли у 2004 році у Максимівці заснували козацький курінь, ініціатором і найбільшим ентузіастом цієї незвичайної для сільської глибинки справи став поет і композитор Володимир БАЙДУКОВ, який і є отаманом Максимівського куреня Вільнянського козацького полку. Козаки допомагали дільничному інспектору розслідувати крадіжки, патрулювати населені пункти, а також виховували підростаюче покоління у дусі патріотизму: проводили уроки мужності, екскурсії на острів Хортиця, завод «Мотор Січ».
У 2011 році в світ вийшла перша збірка гумористичних оповідань і байок БАЙДУКОВА В.М. «Бувальщини від Папахи». Це порція доброго народного гумору, веселих історій з життя людей, які часто, навіть не усвідомлюючи власної унікальності, ставали героями літературних шедеврів Папахи - Байдукова (Папаха – козацьке прізвисько, одне з тих, яке за традицією прийнято мати всім авторам, що потрапили на «Веселу Січ»).
За активну участь у пропаганді народної творчості його неодноразово нагороджено Почесними грамотами, преміями. Він також має ряд церковних та козацьких нагород. Але найкращою нагородою для нього є любов односельців, визнання його таланту. Хай щебечуть пташки, посміхаються ранки, шепочуть листочки, вклоняються квіточки та цілує сонечко! А у голові знов зриваються нові рядки, виграють нові мелодії і піднімаються високо вгору, зростають любов’ю і піснею людського життя.
З впевненістю можна сказати, що все своє життя Володимир БАЙДУКОВ присвячує людям, дарує їм безмежне щастя і тепло!
Ось що говорять про Володимира Миколайовича односельці:
- З цією людиною я познайомилася більше 30-ти років тому. І все своє життя Володимир Миколайович віддав музиці. Вона звучала і звучить в його житті безперестанку. Читаючи рядки його віршів, знаходиш переплетені нитки людського життя. В них побачиш історію рідного краю, любов до нашої землі. В його рядках читаєш про тяжкі воєнні роки, про подвиги українських солдат, про велику перемогу у Другій світовій війні, і мабуть, про кожну квітку, кожне деревце нашого села і всього Вільнянського краю. В дитячому щебетанні поет знаходить те, що надихає на прекрасну поезію, яку він же покладає на музику. Пише він вірші, музику і на замовлення. Він виростив не одне прекрасне покоління юних співаків. Ці пісні люблять і шанують в нашім селі, районі, їх слухають і співають…- ділиться спогадами Т. ДАНИЛЕНКО, учасниця художньої самодіяльності «Зоряниця».
- З цією людиною я вперше познайомилася, коли навчалася в Максимівській ЗОШ. Урок співів став моїм улюбленим уроком. Вивчила багато його пісень, і стала брати участь у конкурсах художньої самодіяльності. І думаю, що Володимир Миколайович відіграв важливу роль у моєму маленькому шкільному житті. І зараз, працюючи вчителем в школі, разом зі своїми учнями із задоволенням виконую пісні, автором яких є мій улюблений вчитель музики! – розповідає О. МЕДВЕДЬОВА, педагогічний працівник.
Й донині Володимир Миколайович є бажаним гостем не лише Максимівської школи, в якій його радо зустрічає учнівський та педагогічний колектив, а й усієї Михайло-Лукашівської громади!
ЯК ДНІПРО ПОВІК… НЕ ВПІЗНАЛА
Озори мене цвіт- калиною, Що це правдонька була, Богом присягнуся!
до нових висот поведи. В галерею із села привезли бабусю.
Як Дніпро повік з Україною, Подивитися пора на мистецтво-диво.
так із нею я назавжди. Між картинами стара помаленьку диба.
Словом, піснею і зерниною Все подобається їй: пейзажі, портрети,
засівай добро і роди! натюрморти та й усі інші «вінегрети»!
Як Дніпро повік з Україною, Враз, спинилася вона: «Все у Вас відмінно!
так із нею я назавжди. Тільки ось, оця мара, це чия картина?»
Стала синові берегинею Підійшов юнак – атлет, бабі посміхнувся:
у дитинство світ поведи. «Це, пробачте, не портрет – дзеркало, бабусю!»
Як Дніпро повік з Україною,
так із нею я назавжди.
В.М. БАЙДУКОВ В.М. БАЙДУКОВ
Відділ освіти, охорони здоров’я, культури і спорту Запорізької райдержадміністрації
Четвер, 12 Серпня 2021 13:16 | Переглядів: 382
