Запорізька районна державна адміністрація
Запорізької області

Село моє, Малокатеринівка Краплиночка на карті, У світі невідоме, та дарма. Село моє, для мене ти єдине, криниця чиста з саду вигляда, хатина біла, сонях біля тину – такая моя батьківська земля.

Село моє, Малокатеринівка
Краплиночка на карті,
У світі невідоме, та дарма.
Село моє, для мене ти єдине,
криниця чиста з саду вигляда,
хатина біла, сонях біля тину –
такая моя батьківська земля.

Наше селище Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області розташоване на лівому березі Каховського водосховища та поблизу гирла річки Кінської. Знаходиться в 18 км. від міста Запоріжжя та в 5 км. від автомагістралі Москва – Сімферополь. Селище Малокатеринівка почалося заселятися в 70-роки ХVIII ст. козаками Запорізької Січі та стихійними переселенцями, зокрема у 1794 році сюди було переселено частину селян із села Турбаї Київського намісництва.
У 1777 році Катерина ІІ надає під рангову дачу землі князеві Григорію Потьомкіну, серед них були й землі на яких розташована сучасна Малокатеринівка. Князь Потьомкін дарує ці землі своїй небозі Катерині Василівні Скавронській (1764-1827).
У 1840 році Граф Канкрин Єгор Францевич – видатний державний діяч, з 1823 року міністр фінансів Російської імперії, придбав усі землі у спадкоємців Скавронської – Літто, а саме ті землі, які прилягли до річки, площею – 36 тис. десятин, де жило 2290 душ кріпосних селян, серед яких була і Малокатеринівка.
Неабиякою подією для села стало відкриття у 1874 році залізничної станції та збудованого будинку для обслуги. Станція довгий час називалася Краснокутівкою і тільки у 1901 році отримала назву – станція Канкринівка. Ця назва збереглася і по цей час.
Сьогодні на території селища проживає 3110 осіб. Більшість українці, але є і росіяни, і білоруси, вірмени та представники інших національних меншин. Населення складається з робітників та службовців, які працюють, як в селищі, так і в місті Запоріжжя. А також з молоді, яка навчається у вищих та середніх навчальних закладах. Селище пов’язане дорогою з асфальтовим покриттям із селищами Кушугум, Балабине, містом Запоріжжя.
Сьогодні у селищі працюють приватні підприємства: ТОВ «Агро-Р» - займається рибним господарством, «Дарія» - виробництво промислової тари, «Лука» - виробництво меблів, ТОВ «Оріс-Нива» - займається вирощуванням сільськогосподарських культур.
На території селища працює ФАП, відділення зв’язку та АТС, аптека, 11 приватних підприємств. Шість з них працюють по постачанню продуктів харчування та промислових товарів для населення. Також в селищі є бібліотека з книжковим фондом 11994 екземплярів, обслуговує 600 читачів. У селищі є будинок культури, в якому працює фольклорний ансамбль «Тавричанка».

Зазираючи у минуле, зайвий раз пересвідчуєшся, що добре закарбовується в пам’яті все, що пов’язане з історією школи. Нове приміщення школи почали будувати в 1935 році, а закінчили в 1938 році. Але значною подією стало відкриття школи 5 лютого 1892 року (мал. 1). Перша школа була посеред села, у приміщенні з несприятливими умовами. Та це не заважало першому вчителеві М.І.Спаському проводити уроки. Першим попечителем школи був дворянин С.В.Нечипоренко. У 1905 році частину земель Канкрин продав поміщику Соколову П.І. Він збудував нову школу, з достатньою кількістю меблів. Кількість учнів у 1908 році склала 165.

До 1938 року учні 5-7 класів навчалися у приміщенні теперішнього клубу (мал. 2). Там знаходилася і шкільна бібліотека. Сьогодні НВК «Мрія» виповнилося 80 років (мал. 3). Школа – це друга домівка. Вона дійсно є такою для вчителів та учнів. Девіз педагогічного колективу «Від творчого працюючого вчителя – до творчого колективу». За період існування вийшло зі стін закладу понад три тисячі випускників. Із них 80 нагороджені золотими та срібними медалями. У закладі функціонують гімназичні класи, класи з поглибленим вивченням окремих предметів. Протягом останніх років учні стали призерами учнівських предметних олімпіад, МАН України, Міжнародних конкурсів. Колектив є учасником різних проектів, авторами нових програм, переможцем районних та обласних конкурсів. Очолює навчальний заклад відмінниця освіти України, вчитель методист – Грибова Надія Володимирівна.

Крізь призму років щоранку зустрічає своїх відвідувачів КДНЗ «Рукавичка» (мал. 4). З перших днів заснування у садочку було до 20 діточок. Ганна Максимівна Терещенко – це перша завідуюча будинку для дітей. Їй було всього 14 років, освіта – 4 класи. Вона була і завідуючою, і вихователем, і кухарем, і медичною сестрою, і кочегаром. Допомагала донька, сусіди. А далі були Басиста В.П., Шевченко В.І., Коса Л.П., Кривенченко Н.М., Важніча О.В.

З 1999 року ДНЗ «Рукавичка» очолює Діденко О.І. Зараз виховується 40 діточок. Діти отримують якісні продукти харчування. У роботі використовується аромотерапія, з осені до весни – імунностимуляція. На високому рівні знаходиться робота з батьками. Колектив є ініціатором розвитку соціального партнерства по обміну досвідом дошкільної освіти між ДНЗ «Рукавичка» та садками громади м. Шовде Королівства Швеції. Саме працівники нашого закладу започаткували освітній проект «Дитячий садок – за будь-якої погоди». На базі ДНЗ створена мобільна бібліотека для дітей «Розумна торбинка».
Сьогодні малокатеринівці чекають відкриття нового дошкільного закладу. Заклад буде обладнано сучасним обладнанням, якого вимагає сьогодення.
У роки Великої Вітчизняної війни селище знаходилося під окупацією німецьких військ з 05 по 14 жовтня 1943 року. 9 травня 1977 року відкрито Меморіал Слави – увіковічення подвигів воїнів 1941-1945 років (мал. 5).

Серед тих, хто наближав час Перемоги – людина трагічної й героїчної долі, наш земляк – Герой Радянського Союзу Михайло Ілліч Коса (мал. 6). Документи свідчать: «За весь період бойових дій на фронті Другої Світової війни Коса М.І. здійснив 375 бойових вильотів, провід 113 повітряних боїв. При цьому особисто збив 7 бомбардувальників та 8 винищувачів».
У 1946 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі Золота Зірка. 20 квітня 1950 року Герой Радянського Союзу Михайло Ілліч Коса був розстріляний. Тільки через 16 років, 1 серпня 1966 року Пленум Верховного Суду СРСР переглянув справу Коси М.І. і припинив її за відсутністю злочину. Його було реабілітовано.
Гордістю нашого селища є відкриття Меморіалу семи військовим льотчикам, малою батьківщиною яких була саме Малокатеринівка. Меморіал носить назву «Один класс – одно небо» (мал. 7). Подвиг повітряних асів у роки Другої Світової війни навіть з десятиліттями не втрачає своєї величі і продовжує служити прикладом героїзму і мужності в ім’я свого народу і Батьківщини.
Коса Михайло Ілліч – Герой Радянського Союзу, Петро Кирилович Прочан – льотчик винищувач, Михайло Федорович Мірошниченко загинув у 23 роки над Ладозьким озером. Веніамін Олександрович Бражник – служив у штурмовій авіації військово-повітряних сил, Микола Андрійович Савченко – льотчик винищувач, Яків Лукич Різник – служив у 16-й гвардійській армії, Олексій Захарович Куркула. Меморіал споруджено за підтримки В’ячеслава Олександровича Богуслаєва. Ім’я цієї людини на Запоріжжі є синонімом слова «авіація».

Фольклорний колектив «Тавричанка» було створено у 1975 році. Неодноразово це колектив звітував на районних оглядах, де займав призові місця. Саме цей колектив був першим у Запорізькому районні, який став подорожувати по Україні і брав участь у Всеукраїнських фестивалях (мал. 8).
19 вересня 2008 року за вагомий внесок у розвиток культури Запорізького краю, естетичне виховання, високий художній рівень та виконавську майстерність отримав посвідчення про присвоєння звання «народний». Колектив приймав участь у популярній програмі «Фольк-мюзік», був учасником Всеукраїнських фестивалів «Гуцульська родина» (2016), «Козацькими шляхами» (2017,2018), «Болохівські гостини» (2017), «Вольниця» (2016), «Сорочинський ярмарок» (2017). Колектив налічує 20 учасників. Отримав 38 дипломів та 20 грамот за участь в районних, обласних та Всеукраїнських конкурсах-фестивалях.

У нашому селищі вирує культурне життя. Вже стало традицією збиратися великою селищною родиною на масові культурні заходи. Свята єднають малокатеринівців, роблять сельчан дружніми. Постійним є проведення свят: «Івана Купала» (мал. 9), «Мітинг - реквієм, присвячений перемозі у Другій світовій війні», вогник «Для вас, любі жінки», «День рідного селища», «Козацький гарт», «Через сніги, через гай іде Святковий Миколай», вечір зустрічі випускників «Ми птахами злітаємось сюди», випускні вечори, свято останнього дзвоника, День знань та інші.

Сьогодні селище по праву гордиться своїми випускниками та жителями. Саме ці люди прославляли наше селище: Безпалько Ніна Григорівна – депутат 25 з’їзду Компартії України (мал. 10), Попова Тамара Петрівна – зварювальник Автозаз, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапору (мал. 11), Черненко Євгенія Іванівна – доярка колишнього радгоспу «Кушугумський», нагороджена орденом Трудового Червоного Прапору (мал. 12), Черепаха Любов та Вікторія – рекордсмени світу з гирьового спорту. Карабаджак Костянтин Семенович – генеральний директор «Газпромнефть - Восток», Дерибас Геннадій Віталійович – генеральний директор газети «Миг», Боринос Олена Миколаївна голова української асоціації у місті Перу.