Запорізька районна державна адміністрація
Запорізької області

Історія походження села «БАЛАБИНЕ»

Місце де знаходиться село Балабине пригадується в документах ще на початку 18 століття. Тоді тут був Запорізький зимовник і церква, яка була відкрита в 1777 році на день релігійного свята Петра і Павла, тому назвали село Петрівка.
1805 році царський уряд наділив генерал-майору Балабину 13 тисяч десятин землі. Від чого і походить подальша назва Балабино-Петровськ. Першими жителями були кріпаки з Полтавської та Харківської губерній, було 272 сімї і разом із заоріжцями які працювали на Хортицький верфі будували човни.
З 1815 року землі переходили з рук в руки спочатку графу Бутурлін, а потім графу Строочанову. Петрівка поступово розорювалась.
В 1859 році було лише 85 дворів. Ненабагато покращало життя людей на початку 70-х років минулого століття. Коли почали будувати Лозово-Олександрівську і Олександрівськ -Мелітопольську залізницю, де працювало багато мешканців села.
В районі старої школи було побудовано будинок, в якому до скасування кріпосного права жив управляючий. Після скасування кріпосного права графський маєток було перенесено в район теперішньої дослідної станції, де і зараз той будинок існує для зберігання овочів і фруктів.
На місці росташування старої школи з 1859 року працювала церковно-приходська школа, в якій навчалося 28 учнів, діти купців, попів та заможних селян.
Після земельної Реформи 1861 року граф Строганов продав частину землі в общину, яка здавала її в оренду селянам, але становище для селян не покращало. Кожен селянин мусив сплатити великий викуп, обробляти своїм тяглом і реманентом поміщицькі землі, та ще й віддавати половину врожаю знятого з орендованої землі. Заможних селян було мало, більшість селянських родин були мало-земельними, а тому багато молоді йшло працювати на Катеринівські залізничні майстерні в місті Олександрівськ, а також на завод сільсько-господарського машинобудування власником якого був німець Кооп але тут селян чекала не найкраща доля. Працювали по 14-15 годин на найтяжчих ділянках виробництва, платили за день по 40-50 копійок. Злиденне життя посилювало прагнення робітників до боротьби. Вони з співчуттям ставились до агітаторів Олександрівської РСДРП які, розпочали активну діяльність серед залізничників. Серед петрівських робітників знайшлися найбільш свідомі люди, що ставали ватажками: Бойченко Г.Л. і Минаєв Н. В. В агітаційну роботу включилася передова молодь села серед якої відзначилися Олексієнко Д.А Тарасенко П.І. Вони розповсюджували листівки з закликом до збройної боротьби проти поміщиків. Бойченко допоміг підняти на барикадні бої робітників із сусіднього села Миколаївка, яке входило до Петрівськ-Строгановської волості. Під час боїв 1905 році біля південного вокзалу міста Олександрівська жандарми схопили Бойченка, Минаєва, яких відправлено на каторгу в Одеську губернію.
Перед Першою світовою війною у Петрівці було 247 дворів, де проживало 884 чоловіків і 298 жінок. Село було невеликим і вбогим хатки були вкриті соломою і рогозом, вузькі та криві вулиці, не було зелених насаджень, а тому село було непривабливим. Тільки деякі заможні селяни мали добротні цегляні будинки вкриті черепицею, сади. Бідняцтво мало клаптик землі для вирощування овочів та зернових культур. Селянські сім'ї були великими, здебільшого складалися з 10-12 чоловік, жили вони в тісних і брудних кімнатах з маленькими вікнами та земляної підлогою, освітлювали житло каганцями. Злидні, темрява, релігійні забобони, були долею трудящих Петрівки. Медичної служби не було, люди лікувалися народними методами, часто зверталися за допомогою до бабів-знахарок.
Користуватися послугами лікарів могли тільки заможні родини, оскільки лікування було платним, та й вести хворого мусили в місто Олександрівськ, а це біднякам було недоступно.
Освіта теж була привілеєм для багатих. До 1900 року діяла тільки одна церковно-приходська школа, де вчителі навчали дітей по 50 годин. З 1903-1904 роки діяла чотирьохкласна Земська школа, в якій навчалися лише хлопчики, а дівчаток на не пускали вчитися їх навчали по домашньому господарству. Переважна більшість петрівців залишалося неписьменними.
Великою важливою силою залишалася церква, що височіла в центрі села, де тепер знаходиться будинок культури, мала 118 десятин землі.
З початком світової і політичної війни 1914 року в розпал польових робіт Стражники з силою забирали на фронт чоловіків Петрівського господарства, бідняків і середняків. В селі налічувалось 1893 жителя. Два роки кривавої війни викликали значне зубожіння трудящих в цей час у Петрівці було лише 48 коней і 114 корів. Насувася голод і трудящі радо зустріли звістку про Лютневу революцію, але сподівання на мир та одержання землі виявилися марними. Війну тимчасовий уряд продовжував і вже в 1917 році в сім'ї Хвостенко, Тарасенко, Крохмаль та інші втратили своїх годувальників-батьків. На фронті дуже жорстоко розправлялися з тими, хто тікав з села і переховувався від мобілізації.
З 1917 року село називали Балабине. В жовтні 1920 року встановилася Радянська влада, з 1921 року почала діяти земельна комісія, яка займалася практичним здійсненням Декрету про Землю. Кожний житель Балабине одержав по дві десятини землі. Влітку комітет нараховував 15 батрацких таких родин. В селі був створений ЛІКНЕП, санітарна комісія і міліція. У 1925 році сільське господарство досягло довоєнного рівня, в цей час в селі проживало 1780 чоловік, була одна крамниця, два вітряні млини, фельдшерський пункт. В 1925 році була обрана сільська рада. Відкрита трудова школа для дітей, організовано комітет незаможних селян, ЛІКНЕП яким було охоплено 58 жінок-домогосподарок. В 1923 році було створено ГСОЗ «Допомога» і «Зелений Гай» партійний осередок з 10 чоловік і кандидатів 14 чоловік, з них були самі активні Іваненко, Швець, Тарасенко, Бондаренко. В 1927 році було створено товариство «Червоний плугатар» яке саме більше мало в сільськогосподарської техніки і трактори «ФОРД-ЗОН» для придбання тракторів держава давала грошову допомогу в 1929-30 роках всі товариства об'єдналися в колгосп імені «90 Уральського полку», головою був Андрій Павлович Батраченко. За ці роки з 1930 по 1941- колгосп економічного був сильний з числа передових по області, за що був представлений на Сільськогосподарську виставку в 1939 році. А першим головою ТСОЗу був Іваненко Василь Пилипович, першим трактористом був Петренко Павло Кирилович. Для зміцення партійної організації було призвано з міста Олександрівська робітників-комуністів з них були: Келеберденко М.І, Блошенко П.О.
Мирна праця була перервана розбійним нападом гітлерівської Німеччини на нашу Батьківщину. Виконуючи розпорядження вищестоящих партійних та радянських органів партійна організація на чолі товариша Блошенка та голови колгоспу Батраченко, голови сільської ради Келеберденка було організовано евакуацію на Схід.
4 жовтня фашисти окупували нашу область, а частину комуністів було повернено в селища Балабине, яких через деякий час було розстріляно (Келеберденко, Батраченко і других) всього було розстріляно 16 комуністів і комсомольців. Фашистами було розграбленно колгосп, знищенно багато особистого майна громадян на суму більше сорока мільйонів карбованців.
В жовтні 1942 року по ініціативі 16-річної комсомолки Майї Самсики утворилася група молодих патріотів, яка поширювала відомості радянського інформбюро, писали листівки і наклеювати на стінах будинків сільських управ і поліції. В цьому найбільше допомагала комсомолка Олексієнко Валентина Дем'янівна. Поява листівки сполохала німецьку комендатуру та поліцію села. Десятки людей були викликані на допит, багатьох катували, але ніхто не видав юнної комуністки. Тоді Майя Самсика разом з своїм своїми товаришами по навчанню Іваном Швецем, Володимиром Говоруном, Василем Колядка, Анатолієм Рибальченко та своїм молодшим братом Анатолієми Самсикою вирішили продовжувати спільну боротьбу проти фашистських окупантів і створили групу за «Радянську Україну». Наступаюче свято Великого жовтня в 1942 році молоді патріоти вирішили зустріти достойно, цей день члени підпільної групи озброївшись гранатами, та на перегоні Кушугум-Запоріжжя відкрутили гайки на залізничній колії, розібрали її, відійшовши в ліс вони бачили, як поїзд з станції Канкринівка з великою швидкістю наближався до місця неминучою аварії. Через декілька секунд ешелон пішов під укіз. В результаті аварії був розбитий паровоз і 10 вагонів навантажених зерном. Під розбитими вагонами лежали 12 убитих німецьких солдатів. На залізниці на двоє суток припинився рух поїздів. Фашисти шаленіли, вони обіцяли за голови партизан велику нагороду, але ніхто ніякої інформації фашистам ненадав.

5 грудня на тому ж перегоні біля села Балабине патріоти намагалися вчинити другу аварію. Вночі на рейки були покладені шпали, але аварія не вдалася, і третя не вдалася 23 лютого 1943 року. Молоді патріоти скоїли аварію поїзда в районі Сухої балки, під час якої було знищено паровоз. 6 платформ з військовою технікою. При цьому загинуло 80 німецьких солдат, чергова аварія була здійснена 8 серпня 1943 року біля станції Балабино, в результаті якої розбився паровоз і 10 товарних вагонів. Крім організації аварій підпільна група доставляла багато турбот німецьким окупантам, псуючи телефонні та телеграфні лінії зв'язку. Група займалася агітаційної роботою серед населення.
Член групи Василь Колядко непогано знав радіо техніку. Він сконструював радіоприймач при допомозі якого підпільна група була завжди обізнана з подіями на фронті і в тилу країни. Особливо посилилася агатаційна робота групи серед населення тоді коли розпочалася масова відправка молоді в німецьке рабство. В селі стали появлятися листівки з підписом «Прочитай і передай товаришу» - в них патріоти закликали молодь села всіма силами противитися поїздці до Німеччини. Підпільна група молоді керуючись почуттям глибокого радянського патріотизму і ненависті до фашистських-окупантів допомагала Радянській Армії і радянському народові в розгромі фашистських окупантів. Жителі села активно чинили опір окупантам. Вони переховували хліб та худобу, щоб переправити нашим бійцям. Всю цю роботу очолювали по завданню райкому партії члени Партії Різниченко Василь Іванович та Колядко Іван Филимонович. Їх активні дії визвали підозріння у німецькій комендатурі. І після того як підпільна група вдруге пустила поїзд під укіс, обидва комуністи разом з іншими активістами були схоплені німцями і розстріляні, в жовтні 1943 року. Війська Радянської Армії підійшли до оборонних укріплень гітлерівців, що проходили по лінії Мокра, Степне, Новоолександрівка. Відступаючи фашисти використовували людей для спорудження укріплень, відправляли в німецьке рабство, щоб не попасти в руки ворога багато селян цілими сім'ями ховалися в плавнях і там жили до визволення села радянськими військами. 14 жовтня 1943 року - селища Балабине було визволене підрозділом 61-ї Стрілецької дивізії Південно-Західного фронту. В бою за селища Балабане загинуло 130 солдатів Радянської армії. На братській могилі встановлено пам'ятник в 1956 році. А в 1975 році для загиблих односельчан були встановлені меморіальні дошки з написами прізвища, всьго 190 чоловік. Після визволення села, жінки і літні люди разом з дітьми приступили до відбудови зруйнованого колективного господарства. Вручну сіяли косили щоб більше дати хліба для фронту. Особливо жінки дуже багато трудилися, за що нагороджено медаллю. «За доблесний труд Велику Вітчизняну Війну 1941-1945 років» таких як: Пацюк Марію Дмитрівну, Рибну Марію Петрівну, Петренко Дарія Андріївна, Швець Ольгу Павлівну, Харлан Тетяну Іванівну, Василегу Ганну Андріївну, і інших. Поступово колгосп зміцьнувася маючи 2282 гектара землі, машинної техніки було мало. Технікою допомагала держава, для цього було організовано МТС. В час економічного зміцнення колгоспу територіальна партійна організація добре діяла в цьому напрямку. Особливо такі комуністи: Швець і Тарасенко. В 1957 році колгосп з'єднався з двома сусідніми колгоспами всіх Кушугум та Малокатеринівки, прийнявши назву «Запорожець». Укрупнений колгот «Запорожець» в роки семирічки, продовжував зміцнюватися і зростати. Більшість сільськогосподарських робіт стали виконувати при допомозі механізмів. Прославлений комбайнер Берестовенко Олексій Трохимович за літній період збирав зернових на площі 475 гектарів, переконував норму на 125 процентів.
1 лютого 1965 року за постановою Ради Міністрів УРСР № 96 колгосп «Запорожець» був перетворений в радгосп «Кушугум ський» головний напрям радгоспу: овочево-молочний. В селищі Балабино знаходиться перше відділення, в селищі Кушугум-друге, Малокатеринівці-третє. За роки з 1960-1976рр. радгосп кращих робітників які нагороджені орденами і медалями Школовий П.М «Орденом Леніна», Дмитренко М.І. директор радгоспу «Орденом Жовтневої революції», Швець Л.В. завідувачка молочно-тваринницької ферми нагороджена орденом «Знак Пошани» - делегат 25 з'їзду КПРС. Кравець Т.О. орденом «Трудового Червоного прапора». Доярка Страх О.Ф. завоювала приз імені М.Сардан «Краща Доярка по району». Тракторна бригада носить звання «Колектив Комуністичної праці» кращі трактористи Євстафієв І.Г., Зозуля М.Л.
За 1960-1976рр. селища дуже змінилося. Побудовано більше 80 цеглових будинків вкритих шифером. Повністю єлетрофіковане. Працює кінотеатр «Дніпро» з 1961 року. 9 торгових точок, двоповерхова школа на 640 місць з навчальними кабінетами, читальним залом, їдальнею. Працює 43 учителя які мають вищу освіту. Гайдар Л.Д. отримала почесне звання - «Заслужений вчитель СРСР» .
Селищна бібліотека з книжковим фондом 34 тис. екземплярів. Діє три територіальних партійних організацій, із загальною кількістю 37 чоловік. Комсомольська організація 170 чоловік. Працює медичний пункт з аптекою. 4 побутових майстерні, відділення зв'язку, дитячі яслі. При клубі працюють гуртки танцювальний, вокальний, духовий оркестр, естрадно-вокальна группа «Кантелена» яка була нагороджена грамотами, дипломами за розвиток художньої самодіяльності на селі, в районі, області та почесні місця займали на Всесоюзних фестивалях та конкурсах, лауреат республіканського огляду художньої самодіяльності.
Увійшли в життя нові обряди святкові проводи в лави Радянської армії, реєстрація шлюбу, новонароджених, вечори зустрічі, щоденно демонструються кіно-фільми, працює товариство «Знання» щороку на розвиток культури витрачають дев'ять тисяч карбованців.
В селищі є жінка мати-героїня яка виховала 10 дітей, і працює весь час, за що була нагородижена орденом «Мати-героїня» і медаль «Материнська Слава» 1 ступені - Шилова Олександра Василівна. В селищі багато передових робітників, що працюють на підприємствах міста Запоріжжя, всього нагороджено медалями і орденами 153 чоловіки. З них найвищі нагороди мають: Нежура Віктор Андрійович- «Орден Леніна», Онищенко Ганна Панасівна орден «Трудового Червоного прапора» і «Орден Леніна», Казимір Катерина Михайлівна – «Орден Леніна»
В селищі діє школа робітничої молоді, з числом 100 чоловік. За роки радянської влади, із селища вийшло багато людей з вищою освітою: 180 індженерів, 48 лікарів, 99 медичних сестер, 115 вчителів. Агроном Голенко Георгій Миколайович в 1970 році був у Болгарській народній республіці. З метою обміну досвідом овочівництва. Радгосп «Кушугумський» за роки дев'ятої п'ятирічки, мав великі успіхи в розвитку господарства, і нагороджений такими нагородами «Перехідний Червоний прапор» - 1969 рік а в 1972-1973 роках, «Пам'ятним Червоним прапором Міністерства» сільського господарства УРСР. В селищі балабино прокладено водопровод, доріжки з твердим покриттям, вулиць в селищі 38. Жителі селища мають в особистому користуванні машини, мотоцикли, різну побутову техніку.
14 жовтня 1993 року на будинку Майї Самсики було відкрито меморіальну дошку, до 40-річчя визволення селища Балабине. А в центрі селища є «Братська могила загиблим воїнам», що визволяли наше село і нашим землякам, які не повернулися з війни.
Про подвиг молодих патріотів відображено в книзі «Грім під Запоріжжям» П.Ребра, та в книзі М.Ткача «Безсмертя юних». Андрій Ковтун наш місцевий поет написав вірш «Балабинским подпольщикам».

На нинішній час в селищі 2400 дворів, 26 вулиць, 16 провулків, в ньому проживає 6530 жителів.
В Селищі розташований Балабинський НВК гімназії «Престиж», дошкільний заклад «Теремок», Будинок Культури, Селищна бібліотека, поштове відділення зв'язку, селищна рада, кооперативний причал, телефонна цифрова станція «Укртелеком», продовольчі магазини, кіоски, кафе, дитячі майданчики, сучасні спортивні площадки, парк відпочику «Дружба».
Село процвітає і розвивається інадалі. Міняється інфраструктура, проведено загальна реконструкція церкви, реконструювали пам'ятник загиблим воїнам, наданий час ведеться будівництво дзвіниці в центрі селища.